Стоячи біля вікна, спостерігаєш, як мороз своїм пензлем виводить різноманітні візерунки. Дух перехоплюють шедеври, які створює невидима рука. Ось тут перо павліна, а це ялинка, а цей візерунок нагадує хатинку з вікнами… Морозяне диво полонить думки і візерунки ніби оживають у твоїй уяві, творячи світ, захований у нашій підсвідомості.
Омріяний світ віддзеркалює радість, любов і гармонію між усім живим. Він постає перед нами, мов картина, намальована різними тонами, що гармонійно доповнюють одні одних.
Думками ти вже у цьому світі. Там, де нема війни, гордині, грошолюбства, ненависті, заздрості… а де панує любов і взаєморозуміння.
Однак, повертаючись до реальності усвідомлюєш, що фарби на картині мовби хтось замінив. Між ними відсутня гармонія, вони не передають тепла, на полотні панує хаос. Від побаченого приходить відчай, депресія і полотно, на якому малюється картина, сповнюється ще одною сірою плямою. Від цього розпачу неможливо тримати кісточку, яка вислизає через переживання з рук. Здається, що ця картина життя так і залишиться у цьому жалюгідному стані. Смуток сковує душу, згасає іскорка жаги бути автором свого життя.
Темні думки перериває морозяний вітер, який ривками стукає у вікно мов би хоче щось сказати. Стоячи біля вікна в поле зору попадають прекрасні візерунки, які намальовані на шклі невидимим Автором, яким є наш Бог. Від споглядання приходить усвідомлення, що в житті бракує руки Майстра.
Якщо ж Господь створює такі шедеври у простих речах, то чи Він не може і картину мого життя зробити шедевром? А сірі плями відчаю перетворити у барвисті тони радості? Господи, віддаю моє життя прожите без Тебе, у Твої руки. Будь Автором мого життя. Наповни мене Собою.
Зроби мене знаряддям у Твоїх руках і кріпи мене витривалістю, щоб інші, дивлячись на кінець мого життя, прославляли Тебе у своєму житті, а я Тебе у Царстві Небесному. Амінь.
—
Відправлено з Швидкого записника
Фото: volshebnyysunduk